Главная | Регистрация | Вход Приветствую Вас Гість | RSS
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [318]
Пошук
Наше опитування
За кого голосувати на виборах?
Всього відповідей: 24
Друзі сайту
завантаження...
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Мрія про багатопартійність збулась?
В радянські часи політики від кухні мрійливо говорили про західну багатопартійність. А на заході  вона була. Де в два оберти, де в три, а де кількість партій сягала десяти, двадцяти і більше. На слуху були дві моделі – англійська та американська, при якій з певною періодичністю  в часі дві потужні партійні структури міняли одна одну, певним чином «проштрафившись в очах виборців». Хоча на це впливали іноді зовнішні та загально планетарні кризові явища.

 В Європі пристосувалися жити з 10-20 партіями, але дві третини з них не мали впливу, як і чіткої політичної ідеології мало кому були потрібні і тому майже завжди галасували під час виборчих компаній, а потім витративши запал відходили у тінь. Дехто з них повертався, а дехто ні.  Проблема малих партій у слабкій ідеології або повній її відсутності, і це робить їх непривабливими «для політичних інвесторів», які давши гроші на розкрутку та виборчі компанії бажають мати не офіси, прапори та галас, а своє лобі в парламенті, а в українському варіанті місця в парламенті, які дають недоторканість, нові зв’язки та можливість тиску та впливу на потрібні ділянки суспільства, суспільну думку.

 З малими партіями в незалежній Україні вийшов повний перебір. Одного разу вирішили ніби схаменутися і вольовими прийомами Мінюста знімаючи з реєстрації за ту чи іншу провину скоротили з 130 до 96. Але процес їх «народження  і розмноження» виявилося досить потужною стихією, яка досягла цифри майже 200.

  З кожними виборами завдяки фінансовим, підписним та іншим фільтрам кількість тих партій , які потрапляли у виборчі бюлетені стрімко і помітно скорочувалася. На слуху та на плаву залишалися 10-15, а потім і менше партій спрацював таки ефект природного політичного відбору. Залишилися лише структуровані, фінансово спроможні і не завжди ідеологізовані.

  За перші 10-15 років незалежності, кожний пік виборчого циклу перетворювався на жнива, для м’яко кажучи, «професійних політиків»(прочитати можна і, як продажних політиканів) та періодично безробітних – мілких політичних заробітчан. Роль останніх зводилася до чергування в наметах, обходу дворів і будинків з агітпродукцією, збором підписів за ту чи іншу партію або кандидата. Все це по великому рахунку було службою великого політичного обману. Все як і пісні з кінофільму: «Мы не пашем, не сеем, не строим – мы гордимся общественным строем».

   Громадській устрій  в Україні нині перебуває в стані дрейфуючого, невідомо куди, плавання. А люди «від політики втрачали професійну кваліфікацію, іноді навмисно залишаючи виробничу сферу в гонінні за легкими тимчасовими великими заробітками. Але зазнавали краху політичні партії і ті новоутворені політичні люмпени вже починами розгублено не розуміти в чий «жирний рот» заглядати на наступних виборах. Така невесела доля в українського політикуму та її «великої армії політичних заробітчан. Продажна політика та проплачені акції, чи то грошима, чи то горілкою і їжею започаткували ще більшовики під час боротьби з царизмом. Тоді ніби вийшло, а зараз?

   Що нині маємо в Україні? Погано організований натовп озлоблених і часом навіть напівголодних людей, що вже захворіла політичним дальтонізмом, і реагує лише на»запах грошей», які нібито не пахнуть і через те забувши за совість мабуть можна і продатись?..


 То чи вірять комусь протестанти? Їм байдуже.. День до вечора під кабміном чи під качанівською колонією, на майдані, чи в наметі біля якогось ринку. Є рекрути, є потреба, «є робота», яка не створює матеріальних цінностей, але створює іноді зайвий головний біль суспільству, якій, до речі, веде і до матеріальних втрат.

 Колись великий Ленін ніби  і засуджував люмпенів, і ніби  захищав трудівників, але потім його послідовники чомусь  почали масово знищувати останніх у особі куркулів і середняків руками люмпенів. Хто контролює більшу кількість люмпенів, якщо не різношерста опозиція? Але якщо люмпенів дурити і не платити, як це дехто робить серед опозиційних партій то вони підуть під нового господаря, або почнуть розбиратися з цим. Хто від їх рук постраждає незабаром в Україні? Державність в цілому, суспільство, чи окремі регіони, де мало роботи, і де звикли багато мітингувати?

  Мрія про багатопартійність збулась? Збулась, але нічого не дала: не всіх нагодувала, багатьом стала збудником хворобливої політичної уяви, роздратування та розчарування.


Сергій Каменєв


http://pd-ua.do.am/publ/1-1-0-516
Категорія: Мої статті | Додав: sokil (14.05.2013)
Переглядів: 179 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: