Главная | Регистрация | Вход Приветствую Вас Гість | RSS
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [318]
Пошук
Наше опитування
За кого голосувати на виборах?
Всього відповідей: 24
Друзі сайту
завантаження...
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

АРЕШТ ЮЛІЇ ГРИГОРЯНЦ-ТИМОШЕНКО І ОЦІНКА ЄВГЕНОМ СВЕРСТЮКОМ ЇЇ ЗРАДНИЦЬКИХ ДІЙ

ХТО Є ХТО

 

Євген Сверстюк. Народився 13 грудня 1928 року в селі Сільце Горохівського району Волинської області. Видатний сучасний публіцист і літературознавець, активний учасник національно-демократичного руху, один із інтелектуальних лідерів України.

1952 року він закінчив філологічний факультет Львівського університету. З часу виникнення в 1960 році Клубу творчої молоді України, Сверстюк один з найактивніших його учасників, серед яких Алла Горська, Севрук, Семикіна, В.Симоненко, Іван Світличний, Іван Дзюба, Ліна Костенко, Василь Стус та інші.

Євген Сверстюк випустив чимало книг самвидаву. За одну з них «Собор у риштуванні» (Париж, 1970р.) він був увязнений до семи років суворого режиму і пяти років заслання.

З 1989 року Євген Олександрович – незмінний редактор християнської газети «Наша віра». З того ж року – Президент Української асоціації незалежної творчої інтелігенції, котра присуджує щорічні премії імені Василя Стуса. В 1993 році – захистив у вільному українському університеті у Мюнхені докторську дисертацію з філософії на тему «Українська література і християнська традиція».

Є.О. Сверстюк – лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1995 р.), член Член вільної української академії наук США 1996 рік. Проживає нині у Києві.

Юлія Тимошенко. Народилася в Дніпропетровську 27 листопада 1960р. в родині вірменина Григорянца. Прізвище носить чоловікове, Олександра Тимошенка. Фах – економіст-кібернетик. Двічі екс-премєр України при Президентові Вікторові Ющенкові. Кандидувала в Президенти України в 2009 році.

Трохи історії. Політичний портрет Юлії Тимошенко.

Політична карєра Юлії Володимирівни почалася в партії «Громада», де вона була заступницею голови партії Павла Лазаренка, який на той час був Премєр-міністром України.

Наближася виборча кампанія з виборів президента держави, оскільки Леонід Кучма, згідно Конституції України не міг більше претендувати на цю посаду третій раз поспіль. Водночас йшла жорстока боротьба за власність і політичний вплив в країні між двома потужними кланами: космополітичним Дніпропетровським і промосковським Донецьким. Перший тяжів до національно-капіталістичного устрою з орієнтацією на Захід.

Уже призабулося те, як вслід за проїзжаючим кортежем Премєра Лазаренка пролунав потужний вибух з виникненням великої воронки на дорозі. Уже потім дехто стверджував, що то сам Павло Лазаренко влаштував ту «провокацію». Що було насправді залишилося таємсницею.

Донецькі діяли більш відверто, – серед білого дня «невідомі братки» біля трапу літака, що прибув з Москви до Донецька, розстріляли з автоматів відомого бізнесмена та політика Щербаня. Якісь невідомі розстріляли голову Національного банку України Вадима Гетьмана.

Наближалася виборча кампанія. Партія «Громада» на своєму останньому зїзді перед виборами висуває свого голову кандидатом у Президенти України. Голова УКРП Степан Хмара, що був почесним членом проезидії того зїзду, був у захваті від національно зорієтованої  програми кандидата в Президенти Павла Лазаренка

І раптом несподівана новина – Павла Лазаренка арештовують у США з панамским паспортом і звинувачують у відмиванні коштів у особливо великих розмірах!

Юлія Тимошенко відокремлює частину депутатів ВР від партії «Громада» і створює свою окрему партію «Батьківщина», що оголошує себе лівоцентристською партією, таким чином відмежувавшись від «націоналізму» панамця.

Незабаром біля Борисполя гине в загадковій автокатастрофі ще один потенційний кандидат в президенти України Вячеслав Чорновіл, а Дмитро Табачник спільно з Чорномирдіним готують в президенти Євгена Марчука.

На прощання з Чорноволом зібралася величезна кількість українців так, що черги тягнуся на кілометри. Степан Хмара з групою свого проводу вирішив проштовхнутися через натовпи людей, щоби теж віддати шану своєму одвічному опонентов, уже покійному Вячеславу Чорноволу. Та поки ми протискалися, раптово утворився досить широкий коридор, роздався шепіт: йде Юлія Тимошенко. Юлія Володимирівна в траурі, з квітами в супроводі свого почту гордо пройшла повз Хмару. котрий встиг лише впівголоса сказати їй одне слово – «зрадниця!»

Це слово через десять років, в січні 2009 року повторив Президент України Віктор Ющенко.

Це слово повторив сьогодні чинний президент Віктор Янукович, але уже як «зрадницю економічних національних інтересів  держави» при підписанні угоди між Газпромом Московії та Україною 19 січня 2009 року.

Давати оцінку тим діям премєр-мітітра Юлії Тимошенко може лише суд. Та, на жаль, вибіркові суди лише над опонетами з опозиції, екс-премєр вдало використала, щоби зволікати з винесенням справедливого рішення суду в цій справі, а також відверто глумитися, як над Президентом України, так і над суддею, котрий веде розгляд  цієї кримінальної справи. Хоча і Президент, і прем’єр, і простий службовець чи робітник, згідно Конституції мають бути рівні перед законом і однаково нести відповідальність за скоєння злочину, якщо він доказаний судом.

У 2001 році успішним  прем’єр-міністром України короткочасно був Віктор Ющенко, який вивів економіку країни з кризи. В його команді досить успішним його помічником була Юлія Тимошенко, котра мала великий досвід в бізнесовій роботі з поставок газу через ЄСУ.

Згодом доля їх знову зведе на Помаранчевому Майдані. Та про цей період читач зможе прочитати у скороченому викладі статті Євгена Сверстюка «Президенти України», котра є у повному викладі електронного варіанту нашої газети «Клич нації». Ми ж продовжимо далі політичний портрет Тимошенко Ю.В.

Підчас підготовки до виборів депутатів ВР України, Юлія Володимирівна патетично виголошувала на майданах міст і в переповнених залах: «не вірте ніяким ідеологіям, не вірте жодному лідеру!..» очевидно тому. що її пусто-порожня балаканина не містила в собі нічого національного, вона не мала ніякої конкретної програми державобудування. А лише популістські обіцянки (як у всіх інших партій, котрі збиралися нагодувати багатомільйонний український народ «одною хлібиною»).

Дилетантський уряд  Кабміна на чолі з  Тимошенко, ручне управління економікою призвели до повного краху економіки держави.

Як досвідчений гендляр, Юлія Тимошенко, ставши прем’єр-міністром України кинула хабара величезній армії розбухшого чиновничого дармоїдного братства, піднявши їм заробітну плату в десять раз більшу, як і депутатам ВР, суддям. Юлія Володимирівна знала що робить – вона готувалася до президентської кампанії, де вона мала вїхати на білому коні з білим прапором (до біса той ненависний націоналістичний синьо-жовтий прапор!), але червоним сердечком! Ну майже тобі Данко за Максимом Горьким, що вирвав своє серце, щоби освітити нам недоумкам, українцям, шлях до її «світлого майбутнього».

Її всеукраїнський з’їзд голів сільських рад, при відсутності будь-якої програми територіального самоуправління, а лише на рудименті радянського зразка селищних рад, був черговою авантюрою талановитої політичної популістки, а також черговим хабаре,. щоби голови сіл «правильно» рахували голоси на її користь.

 А ще величезна армія продажної співочої братії, одягнутої у все біле, але з сердечками «Данко». На це теж потрібні були скажені кошти. Боронь Боже,  очевидно вона їх ті кошти не крала.

Для добування коштів Юлія Володимирівна перетворила свою партію «Батьківщина» в торговий дім з продажі прохідних місць у списках партії для різних портнових, коломойських, фельдманів та інших космополітів. Принаймні, кожен з них у області, де процвітав бізнес олігарха, мав профінансувати виборчу кампанію холдинга на ймення «Батьківщина». Що правда, більшість із тих олігархів кажуть дуже «безкорисливо»  потім перебігли до Партії регіонів.

Але далі ми уступаємо місце автору статті «Президенти України», як і обіцялося вище:

 

«Як ви реагували на те, що героїня трибуни, обминувши свою помаранчеву стрічку і національний прапор, створила власний прапор з червоним сердечком?

Як ви відгукнулися на те, що з помаранчевого "моноліту" відділилася партія під дамським іменем?

Чи запитали ви, які політичні і моральні підстави такого поділу?

Чи цікавилися ви, яку національну програму має ваш кумир, не причетний ні до української культури, ні до історії, ні до соціальних доктрин?

Ви були зачаровані її критичним хистом, і це цінується в політичному клубі. Але коли ви побачили, як діє цей талант, на повну силу засвітившись в боротьбі проти легітимного президента вашої країни, системно обстрілюваного з Кремля, то що ви робили?

Нарешті, після гідного виступу вашого президента у загроженій Грузії 2008 року ваш кумир, об’єднавшись з комуністами і регіоналами, виступає за імпічмент президента України.

Пам’ятаєте? Чи принаймні догадуєтесь, чий то план?

Журналісти в незалежній Україні ще ніколи не мали такої свободи, як після Помаранчевої революції. Хіба не ясно було всім, що помаранчева команда мала кількісно малі переваги над партією регіонів і комуністів, а отже вся її сила в єдності?

Хіба не ясно було, що об’єднання має бути за всяку ціну навколо легітимного президента?

Усі знали: він отримав портфель, в якому бомба затриманої дії: безправний президент в посткомуністичній країні не викликає поваги. До того ж він не має надійної команди. Але політична свідомість диктує імператив єдності, і це досягається за відсутності принципових розбіжностей в демократичному таборі.

Будь-які хиби, слабкості, ляпсуси, невдачі його в цій ситуації дрібніють перед обличчям неминучої поразки.

Навіть середній обізнаний журналіст пам’ятає, що слабкість влади і суперечки в нестабільній державі ― це радість для її ворогів, які називають це "внутрішньою неспроможністю", і зрештою, причиною зовнішньої "допомоги народові".

Демократична Україна після Помаранчевої революції мала безліч явних і прихованих смертельних ворогів.

А прем’єр цієї держави вважала найбільшим своїм ворогом президента! Чи можна це зрозуміти в рамках здорового глузду? Я не чув голосу журналістів, які апелювали до здорового глузду.

Але я чув голоси журналістів, які після поразки винуватили виборців, які не підтримали самогубця з червоним сердечком!

Самогубця, звичайно, треба рятувати, але що робити, коли він хоче виступати від імені всієї демократичної України, а отже і від вашого імені?»

Що ще можна додати до влучних зауважень та памятливих спостережень справжнього борця за Україну Євгена Сверстюка? Коментарі зайві. Всі хто неспроможний тримати в голові ті «вузлики на пам'ять» має можливість наразитися через власну неуважність та знову наступити на граблі нової державної зради з боку «червоного сердечка в білому полі», що ніби символізує кровопускання з розтерзаного тіла українського народу.


 Провід  ВГО ТВУН
Категорія: Мої статті | Додав: sokil (10.08.2011)
Переглядів: 211 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: