Главная | Регистрация | Вход Приветствую Вас Гість | RSS
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [318]
Пошук
Наше опитування
За кого голосувати на виборах?
Всього відповідей: 24
Друзі сайту
завантаження...
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Де гартують козаків?
Де гартують козаків?

Ці завзяті хлопці завжди боронили наш край від ворогів та захищали знедолених. Саме істинно козацьких рис почасти так не вистачає сучасним юнакам. Які ідеали та цінності в молоді? Піти на дискотеку, напитися та влізти в халепу? Як саме виховати сучасного козака, знають у таборі, який розташувався неподалік мальовничого села Червона Діброва Глибоцького району. Тут не ходять в червоних шароварах, не носять із собою шаблюк. Звичайні хлопчаки. Ранок у них розпочинається із зарядки, яку в таборі називають руханка. Потім біг – 2 км. Звісно, не всі одразу ж зможуть подолати таку відстань, але прагнення досягнути поставленої мети та підтримка товаришів допомагають адаптуватися до незвичних умов. Потім для дітей починають працювати гуртки. Коли ми приїхали в табір, малечу саме навчали ліпити з глини козаків. У когось вийшло одразу, у когось тільки після допомоги, однак усі отримували насолоду від своїх трудів. На перший погляд табір непримітний, і не кожному припав би до душі. Тут немає того побутового комфорту, до якого звикли сучасні діти. Нема телевізора, м’якого дивана. Замість цього – спальники та простенькі намети, а головне – природа. Годинами можна спостерігати за краєвидами, які не набридають. Вечорами для маленьких козаків показують фільми або ж влаштовують дискотеку.
– Цього року до нас приїхало понад 90 дітей з Києва, Вінниці, Тернополя. На жаль, чимало дітей зараз полишені самі на себе. Батьки за кордоном, а їхні кровинки – не можна сказати, що геть безпритульні, проте залишені на знайомих, бабусь та дідусів, в найгіршому випадку – в інтернатах. Саме тому в першу чергу намагаємося розвивати в них почуття патріотизму, щоб могли навіть у своєму віці робити вибір та бути відповідальним. Щоб ставали самостійними, – каже вихователь Ярослав Федчук. Більшість дітей, які приїхали сюди, сироти. І тут намагаються дати їм те, чого уже не зможуть батьки – любов, підтримку, віру в свої сили. Серед юрби хлопчаків мій погляд зупинився на маленькому хлопчині. Відчувалася в ньому якась не дитяча задума, недовіра до всього світу. Нам розповіли, що це малий Максимко, якому вісім років. Тата він не знав з дитинства, а мати загинула, її збила машина. Малого виховували дідусь і бабуся.
– Коли Максимка привели до нас вперше, він був озлоблений на весь світ, – розповів один із засновників табору Валерій Чеботарь. – Однак потрохи,спілкуючись з іншими, хлопчик почав «відкриватися». Наприклад, є в нас гра, коли учасник повинен вилізти на триметровий стовп й дістати подарунок. Може знаєте, вона була популярною серед козаків. Так от, серед дорослих мало кому вдавалося це зробити, а він зміг. І коли в нього запитали, яким чином, почули у відповідь: «Для того, щоб вилізти, потрібно вірити в себе, напружити всі сили та дуже-дуже постаратися». Це вже філософія не малої дитини, а справжнього козака. Поцікавилися в малого, ким би він хотів стати, коли виросте. Максим зізнався, що велосипедистом. А заповітною мрією хлопця є гірський велосипед. Валерій Чеботарь виношував цю ідею з дитинства. Зізнаймося, мало кому з дорослих удається реалізувати свої дитячі мрії. Калеги розповіли нам, що пан Валерій та його друзі дуже важко працювали, аби їхня задумка про козацький табір здійснилася. Але чому саме Січ?
– Насамперед справжній чоловік має бути чоловіком. Це є основа, переконаний Валерій Чеботарь. Не важливо, чим він займається, вле йому має бути притаманний певний перелік рис і цінностей. Це загальносвітові цінності й риси. Я не прихильник глобалізму, але у всіх народів вони ідентичні. Це – родина, Батьківщина, рідна земля. А ще – повага до вчителя, як ознака того, що ми відкриті для світу, готові сприймати його й самовдосконалюватися. Ці цінності є основою. За першою професією Володимир – різьбяр по дереву, навчався в Чернівцях. А за другою – спеціаліст з фізпідготовки. Тренує професійну команду. Їздить на різні змагання з фрі-фай бою. Хоч і родом з Чернівецької області, та зараз проживає в Тернополі, а влітку приїжджає в табір. Однак не тільки козаків, а й козачок побачили ми того дня в таборі. Але ж на Січі дівчатам заборонялося бути?
– Саме дівчата – найкращий індикатор чоловічої поведінки, вони допомагають нам ставати кращими... Крім того, вони ж майбутні матері, і повинні знати, як виховувати хлопця, – відповів Валерій. Звісно, табір не може існувати без спонсорської допомоги, однак тут не дуже люблять про це говорити.
– Привіз хтось колись ящик фруктів – і за це дякуємо. Як правило, допомагають звичайні люди. Не олігархи, не мільйонери. Буває, що приїжджає хтось від влади, дарує кілька ліхтариків… без батарейок, шахову доску й піариться на цьому. А потім нам заздрять: вам добре, вам адміністрація допомагає. Хоча насправді допомагає нам влада найбільше тим, що просто не заважає. Це найкраща допомога, – жартує Чеботарь. – Ми сприймаємо усіх людей, незалежно від партій, конфесій, якщо вони роблять добро. Колись мій вчитель казав: ніколи не шукайте добрих людей, а шукайте добро в людях. На території табору нещодавно побудували дерев’яну церкву, яку можна назвати міжконфесійною. Чому? Так сталося, що у її побудові та освячені участь брали священики всіх діючих конфесій. Люди приходять сюди молитися, немає непорозуміння. Ікони просто хтось залишав під дверима, або заносив всередину, адже двері церкви завжди відчинені. А хрести на церкві мають давню історію. У районі була церква, яку розвалили. Адже Радянська влада забороняла ходити в церкви. Натомість побудували туалет до клубу й сам клуб. Споруда рухнула у 80-ті роки. Хтось з людей сховав ці хрести. І коли почалося будівництво, старенький чоловік приніс два хрести – ще з тієї зруйнованої церкви, які й воздвигнули на новозбудовану. Цікаво та весело проводять час діти в козацькому таборі. Однак для тих, хто звик їздити відпочивати на Канари, в Туреччину, або ж Єгипет, це не викличе особливого інтересу. На жаль, не кожен нині готовий зрозуміти, що комфорт – не головне. Духовний розвиток наших дітей – ось що повинно першочергово нас турбувати. Якими вони будуть, які цінності сповідуватимуть? Ось про що ми не повинні забувати й виховувати якщо не справжнього козака, то вірного сина та справжню людину, яка любитиме та поважатиме своїх батьків та Батьківщину. 

Тетяна ТРЕБИК.

Категорія: Мої статті | Додав: rostik (16.08.2011)
Переглядів: 236 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: