Куликовська битва, якої не було. Головний міф Московії.
Битва тільки намічалася. Дмитро
Донський, як васал Золотої Орди, володар Московського улусу за наказом
хана Тохтамиша виступив, вірніше почав просування своїх військ проти
самозванця на ханський престол – Мамая.
Битва, якої не було. Якби московські
"літописці" володіли Фотошопом, то нам би показали не тільки схеми
битви, а й документальні фотографії власних кореспондентів з місця
події.
Якби ми сприймали за правду все, що
написане літописцями радянської епохи, то вважали би, що життя було в
кисільних берегах з молочними ріками. Але, будучи очевидцями зовсім
недавньої епохи, ми прекрасно усвідомлюємо ціну писанини цих політруків
друкованого слова – «літописців» ЦК компартії СРСР про радянське життя,
що все що там було – було ХОРОШО.
Але ми ж знаємо, що це не так!
Подібна ситуація з історичними літописами. Ну не любили Чернігівські
літописці київських Рюриковичів, а київські – чернігівських Ольговичів.
І в результаті один і той же факт в історії має прямо протилежні
оцінки. Наприклад: ну, немає жодної згадки в західній історіографії тих
часів про «льодове побоїще» з Олександром Невським на чолі. Там взагалі
ставлять цей «факт» під великий сумнів.
Я запитую: то кому вірити? Тільки підтвердженим фактам!
Ось рішення про вбивство монгольських послів, які вмовляли
руських князів не виступати на боці половців – факт. Як і факт, що
згідно закону монголів – Ясси, обман довіри для порушника означав
обов’язкову смерть. І невиконання цього закону ТЕЖ означало смерть.
Вбивство послів означало, що князі, які ухвалили вбивство, засуджені
були на смерть. За законом монголів – тієї ж Ясси – застосовувалася, як
обов’язковий додаток, колективна відповідальність. Раз громадяни
терплять подібних правителів, здатних на обман довіри, вони теж
підлягали смерті.
Ось ВИТОКИ і ПРИЧИНИ «навали» монголів на Русь. Не терпить ніякого
доказу і факт, що мовою, на якій стали говорити ТАТАРИ, була кипчакська –
тобто половецька. І подумати тільки, як так, монголи, аж до Угорщини
ганялися за половцями, своїми кровними ворогами, а потім ЇХ мова стала –
державною.
Відповіді лежать серед фактів, на поверхні, як би ми сказали, а не в міфах.
Це ж стосується і «Куликовської битви».
Місце, де була «битва», знайти за століття пошуків НЕ МОЖУТЬ. Ось як про це кажуть самі російські науковці: «…Сотрудники
Тульской археологической экспедиции вместе с коллегами из
Государственного Исторического музея проводят раскопки Куликова поля с
1982 года. Восстановлены общая картина облика поля на протяжении трёх
тысяч лет... флора, фауна, почва... Специалисты для изучения
70-километрового коридора... использовали не только геомагнитную съёмку.
Здесь были прокопаны сотни метров траншей. Местность в прямом смысле
слова прочёсывали солдаты и школьники. Приглашали даже экстрасенсов.
Однако за годы поисков не было найдено ни одного важного предмета,
позволившего бы, достоверно утверждать, что битва происходила именно в
северной части поля рядом с деревней Хворостянкой и рекой Смолкой...».
Читачу, візьми і запитай в Україні, тобі кожна бабця в будь-якому
селі, де проходили ті чи інші події історії, до метра покаже місце де ЦЕ
БУЛО. А артефактів – копати не перекопати. А тут «Головна Битва
Великого Міфу» російської історії – ні місця, ні артефактів знайти не
можуть.
А все дуже просто – битви НЕ БУЛО.
Вона тільки намічалася. Дмитро Донський, як васал Золотої Орди,
володар Московського улусу за наказом хана Тохтамиша виступив, вірніше
почав просування своїх військ проти самозванця на ханський престол –
Мамая. Великий полководець і талановитий організатор Мамай не був
Чингізідом і не міг законно претендувати на ханський престол.
Проти Мамая назустріч один одному рухалися війська Дмитра Донського і
законного претендента на ханський престол – Тохтамиша, щоб об’єднаними
зусиллями розбити Мамая. З іншого боку рухалися на з’єднання один з
одним союзники хан Мамай і Великий князь Литовський Ягайло.
Першим зустрівся з Мамаєм дійсно Донський, а саме 8 вересня (за
новим стилем 21 вересня) 1380 року. Мамай, сподіваючись розбити їх
поодинці, почав ар’єргардні сутички з Донським, але, дізнавшись про
стрімке наближення Тохтамиша, щоб не опинитися в оточенні, повернув і
пішов у степ на зустріч Тохтамишу, де вже наприкінці вересня (за старим
стилем) 1380 року вони зустрілись.
Але і тут битва не відбулася. Зустрівшись з законним Чингізідом,
воїни Мамая зійшли з коней і присягнули Тохтамишу. До речі, на тій же
річці Калці, поблизу сучасного Маріуполя.
Якщо ж слідувати російській версії, то виходить нісенітниця. Після
«поразки» від Дмитра Донського, згідно з російськими літописами, Мамай
«був розбитий», втративши у битві 150 тисяч чоловік. Постає питання:
яким таким ЧУДОМ через два тижні Мамай знову знаходить ще 150 тис.
чоловік свіжого війська для битви з Тохтамишем?
Дійсно, фантазія російских літописців не знає меж, бо деякі доводять
цифру загиблих татар до 800 тис. чоловік! Нам з історії відомо, що
битви подібних масштабів з втратою 150 тис. військ відображаються в
житті країни на століття! Тому що відшкодувати втрати настільки
величезної кількості воїнів неможливо навіть за одне покоління – 25
років.
Приміром «навала монголів» на Русь здійснювалася лише 40 тисячним
корпусом (чотири тумена), більше монголи фізично не могли виставити!
Так і тут. Мабуть вся армія Мамая, яку він міг мобілізувати з
усього свого улусу, не могла перевищувати 60 тисяч чоловік. Як і, до
речі, армія Донського. Математика утримання людей і коней протягом
тривалого часу, в польових умовах, не допускає більшої кількості. А в
самій сутичці, мабуть, брало участь не більше як 40 тисяч чоловік з
кожного боку!
Потрібно також зауважити, що на той час армія татар, русичів і
московитів – це тяжка панцирна кіннота з панцирними вершниками, з вкрай
незначною кількістю піхоти на возах. Та й то в допоміжних частинах.
Так що бажання видати бажане за дійсність зіграло з літописцями Кремля злий жарт. При
цьому вони ні слова не сказали про те, Великий князь Литовський Ягайло,
який був союзником Мамая, але не встиг з’єднатися з ним, сам після
«Мамаєвого побоїща» розбив війська «переможця» Дмитра Донського! Адже
військо «переможців Мамая» так і не повернулося додому в Московщину з
«успішного походу». Воно було побите Ягайлом.
У 1382 році 23 серпня за інтриги свого васала Дмитра Донського з
Литвою Тохтамиш спалив Москву. Через деякий час Дмитро Донский направив
до Тохтамиша послів з багатими дарами і висловленням покірності. І це є
наслідками «великої перемоги» на Куликовому полі?
Після поразки від Тохтамиша, залишки війська Мамая йдуть на
територію сучасної України, де асимілюються серед слов’янського
населення. Це друга, після першої битви на Калці, масова хвиля
«переселення» та асиміляції татар (колишніх половців) слов’янами
(українцями).
Тут справжні витоки міфу про козака Мамая. Але тут і витоки нової
історії роду Мамая в Україні, від якого ведуть рід князі Глинські, з
роду яких сама матір Івана Грозного. Адже точно відомо, що нащадки Мамая
були служивими князями у Великому князівстві Литовському. Адже від сина
Мамая – Мансура Кіятовича – ведуть свій рід князі Глинські, родові
володіння яких знаходилися на землях Полтавської та Черкаської областей
України. З ним пов’язані родинними узами роди Острозьких, Вишневецьких,
Ружинських, Дашкевичів, а (по жіночій лінії) російський цар Іван Грозний
(прапраправнук Дмитра Донського) і його сини. Олена Глинська вийшла
заміж за великого Московського князя Василя III і стала матір’ю княжича
Івана, відомого як перший російський цар Іван Грозний
Ось так цікаво виходить в історії, що в Івані Грозному зійшлася кров ворогів – хана Мамая і князя Дмитра Донського!
Дмитро Донський ніколи не був володарем Московського Улусу. Він ніколи не міг заповідати свій Улус своїм синам. Володорем був Хан. А Дмитро Донський, як і інші "князі", був тільки Баскаком - збирачем дані, Московського Улусу. Баскак Московського Улусу - це тільки раб Хана.
Куликовская битва была. Читайте булгарские хроники. Там и место битвы указано. С потерями согласен. Цель Дмитрия - скорее всего, не дать соединиться войску Мамая. Известно, что ранее произошла стычка войск Мамая и Тохтамыша. Войска Мамая разъединились. На Красном холме (ныне населённый пункт Красный) Мамай ожидал подхода отставших, они шли севернее и должны были форсировать Дон в районе Куликовского поля. Туда и привёл войска Дмитрий. На мой взгляд расчёт был такой - Тохтамыш атакует Мамая, а Дмитрий уничтожает идущую на соединение конницу. Но Мамай опередил, первым напал на русское войско, которое, из-за неудобного расположения и, видимо, не имело толком никакого руководства, понесло огромные потери. Тохтамыш вступил бой, когда, ценой неимоверных потерь, атака конницы Мамая была отбита. Мамай отступил. Далее, да, литовское войско разграбило обозы, убивая оставшихся в живых. Москва Дмитрию не простила. Началась смута. Разгром мятежников Тохтамышем - знак благодарности Дмитрию, за помощь в Куликовской битве. Битва на Калке. Мстислав Удалой решил помочь своим собратьям по оружию - половцам. Пришло ещё много русских дружин, но тот посчитал, что всех татар одолеет сам. Пошёл в бой без согласований. Многие просто не знали, что идёт бой. Бежал с битвы через неизготовившиеся к бою войска. Сам спасся, а все русские войска погибли. Вот такой Удалой Галицкий князь был.
