Ці завзяті хлопці завжди боронили наш край від ворогів та захищали знедолених. Саме істинно козацьких рис почасти так не вистачає сучасним юнакам. Які ідеали та цінності в молоді? Піти на дискотеку, напитися та влізти в халепу? Як саме виховати сучасного козака, знають у таборі, який розташувався неподалік мальовничого села Червона Діброва Глибоцького району. Тут не ходять в червоних шароварах, не носять із собою шаблюк. Звичайні хлопчаки. Ранок у них розпочинається із зарядки, яку в таборі називають руханка. Потім біг – 2 км. Звісно, не всі одразу ж зможуть подолати таку відстань, але прагнення досягнути поставленої мети та підтримка товаришів допомагають адаптуватися до незвичних умов. Потім для дітей починають працювати гуртки. Коли ми приїхали в табір, малечу саме навчали ліпити з глини козаків. У когось вийшло одразу, у когось тільки після допомоги, однак усі отримували насолоду від своїх трудів. На перший погляд табір непримітний, і не кожному припав би до душі. Тут немає того побутового комфорту, до якого звикли сучасні діти. Нема телевізора, м’якого дивана. Замість цього – спальники та простенькі намети, а головне – природа. Годинами можна спостерігати за краєвидами, які не набридають. Вечорами для маленьких козаків показують фільми або ж влаштовують дискотеку.
– Цього року до нас приїхало понад 90 дітей з Києва, Вінниці, Тернополя. На жаль, чимало дітей зараз полишені самі на себе. Батьки за кордоном, а їхні кровинки – не можна сказати, що геть безпритульні, проте залишені на знайомих, бабусь та дідусів, в найгіршому випадку – в інтернатах. Саме тому в першу чергу намагаємося розвивати в них почуття патріотизму, щоб могли навіть у своєму віці робити вибір та бути відповідальним. Щоб ставали самостійними, – каже вихователь Ярослав Федчук. Більшість дітей, які приїхали сюди, сироти. І тут намагаються дати їм те, чого уже не зможуть батьки – любов, підтримку, віру в свої сили. Серед юрби хлопчаків мій погляд зупинився на маленькому хлопчині. Відчувалася в ньому якась не дитяча задума, недовіра до всього світу. Нам розповіли, що це малий Максимко, якому вісім років. Тата він не знав з дитинства, а мати загинула, її збила машина. Малого виховували дідусь і бабуся.
– Коли Максимка привели до нас вперше, він був озлоблений на весь світ, – розповів один із засновників табору Валерій Чеботарь. – Однак потрохи,спілкуючись з іншими, хлопчик почав «відкриватися». Наприклад, є в нас гра, коли учасник повинен вилізти на триметровий стовп й дістати подарунок. Може знаєте, вона була популярною серед козаків. Так от, серед дорослих мало кому вдавалося це зробити, а він зміг. І коли в нього запитали, яким чином, почули у відповідь: «Для того, щоб вилізти, потрібно вірити в себе, напружити всі сили та дуже-дуже постаратися». Це вже філософія не малої дитини, а справжнього козака. Поцікавилися в малого, ким би він хотів стати, коли виросте. Максим зізнався, що велосипедистом. А заповітною мрією хлопця є гірський велосипед. Валерій Чеботарь виношував цю ідею з дитинства. Зізнаймося, мало кому з дорослих удається реалізувати свої дитячі мрії. Калеги розповіли нам, що пан Валерій та його друзі дуже важко працювали, аби їхня задумка про козацький табір здійснилася. Але чому саме Січ?
– Насамперед справжній чоловік має бути чоловіком. Це є основа, переконаний Валерій Чеботарь. Не важливо, чим він займається, вле йому має бути притаманний певний перелік рис і цінностей. Це загальносвітові цінності й риси. Я не прихильник глобалізму, але у всіх народів вони ідентичні. Це – родина, Батьківщина, рідна земля. А ще – повага до вчителя, як ознака того, що ми відкриті для світу, готові сприймати його й самовдосконалюватися. Ці цінності є основою. За першою професією Володимир – різьбяр по дереву, навчався в Чернівцях. А за другою – спеціаліст з фізпідготовки. Тренує професійну команду. Їздить на різні змагання з фрі-фай бою. Хоч і родом з Чернівецької області, та зараз проживає в Тернополі, а влітку приїжджає в табір. Однак не тільки козаків, а й козачок побачили ми того дня в таборі. Але ж на Січі дівчатам заборонялося бути?
– Саме дівчата – найкращий індикатор чоловічої поведінки, вони допомагають нам ставати кращими... Крім того, вони ж майбутні матері, і повинні знати, як виховувати хлопця, – відповів Валерій. Звісно, табір не може існувати без спонсорської допомоги, однак тут не дуже люблять про це говорити.
– Привіз хтось колись ящик фруктів – і за це дякуємо. Як правило, допомагають звичайні люди. Не олігархи, не мільйонери. Буває, що приїжджає хтось від влади, дарує кілька ліхтариків… без батарейок, шахову доску й піариться на цьому. А потім нам заздрять: вам добре, вам адміністрація допомагає. Хоча насправді допомагає нам влада найбільше тим, що просто не заважає. Це найкраща допомога, – жартує Чеботарь. – Ми сприймаємо усіх людей, незалежно від партій, конфесій, якщо вони роблять добро. Колись мій вчитель казав: ніколи не шукайте добрих людей, а шукайте добро в людях. На території табору нещодавно побудували дерев’яну церкву, яку можна назвати міжконфесійною. Чому? Так сталося, що у її побудові та освячені участь брали священики всіх діючих конфесій. Люди приходять сюди молитися, немає непорозуміння. Ікони просто хтось залишав під дверима, або заносив всередину, адже двері церкви завжди відчинені. А хрести на церкві мають давню історію. У районі була церква, яку розвалили. Адже Радянська влада забороняла ходити в церкви. Натомість побудували туалет до клубу й сам клуб. Споруда рухнула у 80-ті роки. Хтось з людей сховав ці хрести. І коли почалося будівництво, старенький чоловік приніс два хрести – ще з тієї зруйнованої церкви, які й воздвигнули на новозбудовану. Цікаво та весело проводять час діти в козацькому таборі. Однак для тих, хто звик їздити відпочивати на Канари, в Туреччину, або ж Єгипет, це не викличе особливого інтересу. На жаль, не кожен нині готовий зрозуміти, що комфорт – не головне. Духовний розвиток наших дітей – ось що повинно першочергово нас турбувати. Якими вони будуть, які цінності сповідуватимуть? Ось про що ми не повинні забувати й виховувати якщо не справжнього козака, то вірного сина та справжню людину, яка любитиме та поважатиме своїх батьків та Батьківщину.